17 років тому активістка з Казахстану Дінара Касимбекова вперше відвідувала Україну як міжнародна спостерігачка на виборах. Завдяки молодіжним проєктам вона познайомилася з українською молоддю, тому продовжила відвідувати України. А згодом відчула, що закохалася в Україну, за пів року вивчила українську мову і залишилася тут.
Дінара здобувала економічну освіту в Казахстані. Волонтерити і працювати вирішила у громадській сфері в рідному Казахстані. Додаткову освіту здобувала на семінарах і тренінгах про волонтерство. 4 роки тому переїхала до України та працювала в «Центрі інформації про права людини».
Коли звертаюся до людей українською мовою, перша реакція – здивування: люди не вірять у те, що казашка з Казахстану, яка ніколи не мешкала в Україні, може так вільно і без акценту розмовляти. Повірте, може. Головне – бажання і повага до культури та традицій українського народу. Перше знайомство з мовою відбулося в підліткові роки, коли почула пісні гурту «Океан Ельзи». Спочатку сенс текстів пісень не розуміла, але незвичайне звучання мови, від якої віє затишком і домашнім теплом, уразило до глибини душі. Я захопилася творчістю Гоголя, любила перечитувати «Вечори на хуторі біля Диканьки», де яскраво описувалося життя в селах, мріяла відвідати справжнє українське село. Але я не знала, що через деякий час Україна стане моїм другим домом. В Алмати, де я жила, не було змоги вивчити українську мову, тому довелося вивчати її самостійно. Допомагала у цьому творчість гурту «Океан Ельзи». Вчила напам’ять тексти пісень, а переклади шукала в Інтернеті. Пізніше познайомилася з людьми з різних громадських організацій України, які спілкувалися зі мною українською. Після довгих роздумів вирішила переїхати жити в Київ. Оскільки державною мовою є українська, то поставила мету – вивчити її досконало.
Дінара безплатно робила переклади статей з української на російську мову для порталу «Правовий простір», переклади новин для казахстанських видань про події на Євромайдані та періодично читала новинні сайти.
Багажу знань при самостійному вивченні української мови, для спілкування досить, але періодично допускала помилки. Тому пішла на безкоштовні курси української мови, де мене взяли відразу на другий рівень. Є лише питання: як можна не любити країну, мову і культуру людей, де поєднані повага, ввічливість, дух і сила? Україна – надихає з першого погляду на дії та зміни.
Перед тим, як я долучилася до правозахисного руху в Україні, у Дінари був відповідний досвід у Казахстані. Ще з студентських часів дівчина волонтерила у різних молодіжних групах. А потім пішла працювати в «Молодіжну інформаційну службу Казахстану». Там вона організовувала освітні програми, тренінги для студентства, проводила просвітницькі події.
Додатково відвідувала семінари та тренінги, де через міжнародні програми познайомилася з українськими колегами та колежанками, з якими мені подобалося спілкуватися. Вони мали важливий досвід, у тому числі щодо проведення різноманітних правозахисних акцій. Я б так сказала, що душею уже була в Україні.
Поки Дінара жила в Казахстані, вона була учасницею волонтерського клубу, де вона вивчала права людини. Крім того, відвідувала тренінги різних іноземних фондів про те, як спостерігати за виборами. А також – тренінги для тренерів, із комунікацій тощо.
Потім Дінара приїздила до України спостерігати за виборами, була свідком творення історії з часів Помаранчевої революції. Зі слів Дінари, саме тоді почалася її любов до України та українців, які надихали своїм прагненням до свободи та любов’ю до батьківщини.
Через мову я розумію традицію і культуру, тому це перше що я зробила приїхавши сюди – вивчила українську. Я бачила на прикладі Казахстану, як прикро, коли ти втрачаєш свою рідну мову. На жаль, в Казахстані державною мовою володіє лише 30% населення, інші – розмовляють російською, а державну мову вважають мовою селюків. Більшість свого життя я теж провела в російськомовному середовищі, тому я зараз зможу краще щось українською сказати, хоч і з акцентом, а ніж казахською. Але я вирішила, що в Україні буду розмовляти лише українською.
